Seven 🇺🇦 Poems a Week. Week 8: Vasyl (Vasek) Dukhnovskii
Vasyl (Vasek) Dukhnovskii, 25th Separate Rifle Battalion. Seven poems translated from Ukrainian by Victor Shepelev
This is a part of the “Seven Ukrainian Poems A Week” project: translations of modern Ukrainian poetry, one poet/7 poems a week.
* * * it was never so dark in Kyiv before he says to his little sister his feet dangling over the edge of a five-story building roof there were never so many stars before all the lights of the city have been replaced by the light of his cigarette who smokes at thirteen? children of war she says the war started before I was born the war continued when I learned to speak when I went to school when I fell in love for the first time but it wasn't so fucked up then who swears like that at eight? children of war the city beneath their feet is dark yet alive life hides underground it pulses in tunnels it gathers in cellars sometimes it even laughs Kyiv tells jokes about war the war with the pechenegs the war with the mongols the war with the russians the war with the germans the war with the russians the war with the russians one more fucking war with the russians who jokes like that at thousand and five hundreds? who jokes this way? |winter graveyard in a warzone| cold are the fences on the graveyard holding the soil are winter’s thick fingers the ground has hardened no shovel can pierce it today the ground isn’t ready to take the dead today everyone is ordered to live and so we live we are the leaves of an apple tree that grew through the fence on one side, the fruits are for the living on the other, for the dead in one hand, well-earned kisses in the other, mournful songs this is the equality for you the fairness the law the democracy this is the plan for years and years and years to feed coffins all for the best after all, for the god the distinction between the living and the dead is just a bureaucratic formality * * * red sea overflows its banks not the one in africa not the one the Lord poured the one between my ribs that sings songs about war spills into rivers and canals floods small villages and small villagers floods everything until nothing is left shamans bow their backs in a sacrificial gesture women bring them their babies and weep babies and tears vanish in the red sea not a sacrifice for salvation, just what must be done the earth vanishes and its fruits vanish paper vanishes and so the words vanish a person vanishes a person vanishes without a sound but the sea between the ribs never vanishes it has nowhere to go it will stay as something should stay * * * she took a bus to Kherson and to Kakhovka from there she was going home she was near seventy maybe a bit more you need a lot of courage to cross the Ukraine at this age you need a lot of courage to travel this country at all that's what she thought though she didn't travel due to courage but due to sorrow she had very few things with her a wallet documents a small bag with a towel and a toothbrush a change of underwear her medicine a photo of her granddaughter (to not forget her face) a small mirror (to not forget her own) and a jar of soil she went to Kyiv for a cremation of her granddaughter that's why she didn't bring suitcases it is just there and back again there was no priest at the service maybe because the granddaughter wasn't a believer or because God swore off visiting Kyiv for her part, she did so she took the soil from the columbarium not a lot a half-a-liter jar she'll take it to a priest she knows let him bless at least this she went past poisonous high-rises of Ukrainian cities past neglected homes of Ukrainian villages past Ukrainian fields, generously fertilised by blood past the entire abyss lying between them you do whatever it takes for a priest to say a prayer over a half-a-liter jar of the black Ukrainian soil before God changes His mind [lungs] in the past days my lungs were washed by sea water the fishes were welcome to live in my lungs instead of a heart, a star(fish) contracted so violently that sometimes I coughed up salt and laughed the way only sailors and fishermen laugh (as the fishes laugh silently) and then that place was reached by a sweaty fist of industrialisation and now in my lungs there is a sea of oil my heart is a coal pump that runs gasoline in two circles and all the fishes are dead sometimes I cough up their corpses shrouded in blackness then I have a deep, all-encompassing laugh I laugh the way only the miners laugh and their gaunt canaries but don't take those changes tragically I am not against industrialisation the metamorphoses are natural and unavoidable I just don't know how to wash from my tongue this intrusive taste of salt * * * the best description of war is neither a book nor a movie but a computer game worms an outside observer might think the game is pure madness where everything is ruled by chance but an experienced gamer knows also in this game you can unleash on the enemy mined sheep suppress the enemy with a holy grenade and (to liquidate masses of enemy manpower) smash the ground with a giant stone donkey also when a worm dies it leaves behind a small funny grave if even that [houses-trees-words] the houses are sleeping no window watches every door is silent as if it’s locked instead of the houses, speak the trees but so few of them survived so little green so little so little and their chatter is like winter rain as if it will freeze soon as if one breath is enough to end everything as if there are so few words and every word is frail believe there is life to return to believe that behind the dead fields there are a few houses a pinch of trees a couple of words in a language you understand
Vasyl (Vasek) Dukhnovskii
25th Separate Rifle Battalion
Vasek’s first-person narration about the war (in Ukrainian)
Poems in Ukrainian
* * * ніколи в Києві не було так темно каже він молодшій сестрі звісивши ноги з даху п'ятиповерхівки ніколи не було видно так багато зірок всі вогні міста замінив вогник його цигарки хто курить у тринадцять років? діти війни вона каже війна почалася ще до мого народження війна тривала коли я навчилася говорити коли пішла до школи коли вперше закохалася але такої пиздорізки раніше не було хто ж так лається у вісім років? діти війни місто під їхніми ногами темне але живе життя заховалося під землю пульсує в тунелях накопичується в підвалах часом навіть сміється Київ розказує анекдоти про війну про війну з печенігами про війну з монголами про війну з росіянами про війну з німцями про війну з росіянами про війну з росіянами про ще одну блядську війну з росіянами хто так жартує у півтори тисячі років? хто так жартує? (посилання) |зимовий цвинтар в зоні бойових дій| охололи паркани на кладовищі охопили ґрунт цупкі пальці зими і земля утверділа не візьме лопата сьогодні земля не готова приймати мерців сьогодні всім велено жити а отже живемо ми листя яблуні що проросла крізь паркан з одного боку плоди для живих з іншого для померлих в одній руці заслужені поцілунки в іншій тужливі пісні отака тепер рівність справедливість закон демократія отакий тепер план на роки і роки і роки гроби частувати та воно і на краще зрештою для бога різниця між живими та мертвими дурна бюрократична формальність (посилання) * * * червоне море виходить із берегів не те що у африці не те що розлив Господь а те що між ребер співає пісні про війну розливається ріками і каналами затоплює маленькі села й маленьких селян затоплює все аж поки нічого не лишиться шамани схиляють спини в жертовному жесті жінки їм підносять своїх немовлят і ридають і діти і сльози зникають в червоному морі не жертва для порятунку а просто так треба зникає земля і зникають її плоди зникає папір а отже зникають слова зникає людина беззвучно зникає людина а море між ребер не зникне нема куди лишиться бо хоч щось же має лишитися (посилання) * * * вона їхала автобусом до Херсона а звідти до Каховки верталася додому їй було близько сімдесяти може трохи більше треба мати велику відвагу щоб в такому віці їхати через всю Україну треба мати велику відвагу щоб взагалі їздити цією країною так вона собі думала а втім їхала не завдяки відвазі а завдяки скорботі везла з собою зовсім мало речей гаманець документи маленьку сумочку з рушником і зубною щіткою змінну білизну аптечку фотографію онуки (щоб не забути її обличчя) маленьке дзеркальце (щоб не забути своє) і баночку землі їздила в Київ на кремацію онуки тому й не брала валіз все одно туди й назад на церемонії не було священника можливо тому що онука не була вірянкою а може Бог просто зарікся відвідувати Київ вона ж точно зареклася тому й набрала землі з колумбарія небагато півлітрову банку відвезе знайомому священнику най хоч так освятить вона їхала повз отруйні багатоповерхівки українських міст повз занедбані хати українських сіл повз щедро збагачені кров'ю українські поля повз усю ту безодню що залягла між ними чого тільки не зробиш аби священник прочитав молитву над півлітровою банкою чорної української землі бо ж раптом Бог передумає (посилання) [легені] раніше легені мої омивались морською водою рибам було так привітно жити в моїх легенях замість серця зірка (морська) стискалась так сильно що часом відхаркував сіль і сміявся як сміються хіба моряки і рибалки (бо риби сміються беззвучно) а проте і туди дістався спітнілий кулак індустріалізації і тепер у легенях моїх нафтове море а серце вугільний насос що ганяє бензин двома колами і риби зробилися мертвими часом відхаркую їхні трупи оповиті чорнотою тоді сміюся глибоко і всеохопно як сміються хіба шахтарі та їхні змарнілі канарки та ви не сприймайте ці зміни трагічно бо ж я не противник індустріалізації метаморфози природні та неухильні не ясно тільки як змити із язика нав'язливий присмак солі (посилання) * * * а найкраще описали війну не у книзі й не у кіно а в комп'ютерній грі worms сторонній спостерігач може подумати що ця гра чисте божевілля де все вирішує випадок але вмілий гравець знає також у цій грі можна випускати на ворога замінованих овець глушити його святою гранатою і (для ліквідації скупчення живої сили противника) чавити землю велетенським кам'яним віслюком а ще коли черв'як помирає він лишає по собі маленьку кумедну могилку та й то не завжди (посилання) [домівки-дерева-слова] поснули домівки жодне вікно не дивиться кожні двері мовчать ніби замкнені замість домів балакають дерева та й серед них так мало вижили так мало зелені так мало так мало тож і балачка їхня подібна до зимового дощу ніби от-от замерзне ніби досить подиху щоб усе закінчити ніби так мало слів і кожне з них кволе вір що існує життя щоб туди повертатися вір що за мертвими полями є хоч трохи домів і хоч дрібка дерев і хоч парочка слів мовою яку розумієш (посилання)