Week 0: Maksym Kryvtsov
This “Seven Ukrainian Poems” project was started spontaneously after Maksym Kryvtsov, an activist and a poet serving in AFU, was killed on the front lines together with his cat.
First, I translated a part of his poem about that cat to commemorate them both. Then, a few more of his poems. After that, I decided to translate a new modern Ukrainian poet every week.
Here are Maksym’s poems. Original Ukrainian versions are below.
*** I want to tell a story about a giant cat he is red like dried up August hayfields he only has white bib sad green like green butter eyes frequently squints his brows as if studying a scientific paper because there is no sun when you have last seen the sun some time ago at the beginning of the autumn he was a menace for all mice here hey this is big red cat’s dugout run past him as fast as you can they whispered to each other. Once he attempted to catch a mouse in a lazy yet phenomenal jump flew above the burner with an open blue fire now his burnt unkempt funnily curled like mustaches of a famous painter not so long whiskers are reminding of that legendary jump. He gets comfortable at the edge of a bunk near the dugout entrance which is covered with two layers of blankets and examanines something through narrow cracks maybe somebody a foe or a friend a fox or a person he waits. The cat knows every trail every trench hole dugout he has one secret when an awfully loud and hectic uproar resounds outside and the earth trembles it is old giants waking up and going about their life he jumps swiftly into the sheathing hole and hides somewhere in the depths and catacombs of a small dugout and wouldn't look out however you ask until the giants stop walking. When he goes to sleep slowly stretching front paws he dreams of summer an intact brick house chicken running through the yard children savouring meat pies a helmets suddenly rolls out of my hands drops into the dirt the cat wakes up squints looks around attentively that's ours: goes to sleep. *** Who would have thought six years of the war how could I've known when as a child I've gathered ripe apples at the end of August. Who would have thought I wandered with my friend through the industrial area of the city gathering the metal scraps of machine parts on the road 30 kopiykas per kilo (and the scales are rigged) to buy some "South night" candy and play Half-Life and now in the windbreaks I am gathering remains of the boys of people it seems to look like a person or part of a person nothing in the world is this cold. Somebody should make an application a map of the Lisove cemetery column number 58 4 steps forward from it and the third grave on the right is his the cemetery guide everybody would talk about nothing else. The long yellow bus number 10 just a few are on the route the fare is 25 kopiykas always full with people like a market before the September First you should keep your bag or a backpack close there are thieves stealthily cutting through faux leather taking the last of your money but today something larger was stolen from me: the sea. The whale of the sorrow swallows me I am here like Jonah I can't get out six years already though it lasts forever the wars never end the people do who would have thought. *** The Lord of the forest wraps you in a dampness soft like a chamois His tears fall from the leaves when He breathes His breathing is hard like a smoker’s. The Lord of automatic grenade launcher doesn’t talk much doesn’t think much His word is hard like dried earth his embrace is hot like a blast furnace His prayer lasts for exactly 32 words in short or long bursts His hair falls like thin branches like sloes. The Lord of the sleep sudden as a summer rain he lefts alone he erases words like a concealer and writes new ones in an illegible doctor’s script. I enter the praying cell of the dugout light a trench candle for high leafy trees for deep ravines and natural hallows for morning dew and the real Lord laughs. *** The pink flamingo of the sky bends to peck the city I look out from the trench like a mouse I spit the sand. And while you have eyes don't sleep and while you have lungs listen and while you smile it is worth digging because while you dig you live. The soil falls of in heavy lumps the sand mixed with the soil reminds of tahini halva. Although the sky is still pink like a pink flamingo in a moment there will be rain and split seeds will be sowing from metal trees. But here I need to look around not because the shells are falling not because the UAVs are flying not because the enemy might come but I want to answer the brother-in-arms' call: look, Dali, hoopoe eats a cricket, so funny. When I'll come back I'll buy tahini halva a hotdog on "Okko" gas station and then as long as it takes I'll be looking like sailors look for an island I'll be looking for that pink flamingo of the sky and when I'll meet him I wouldn't scare him I promise. *** The streets are bleeding with autumn I revel in the pungent smell of the wet fallen leaves chestnuts on the ground. I need to go on duty he needs to go on duty she needs to go on duty and even you. People walk through the streets shooting, cleaning up the city like old boots after walking through the autumn mountains others join them and sing: my weapons are Rama my body armor is Krishna he-e-ey. I need to go on duty the war is an incurable decease hug me. *** "a small one" = minute in 🇺🇦 war jargon "300" = wounded ″Hospitallers″ is a volunteer medical battalion "Jesus" is spelled with "H" in the poem (like a Hispanic name) "Golgotha" to "Mary" "Golgotha" to "Mary": do you copy? "Golgotha" I am "Mary" "Golgotha" I am "Mary" Loud and clear. We have two 300s we have two 300s do you copy: over. Five small ones five small ones we are coming. "Mary" joined Hospitalliers at the beginning of the March she has yellow, like millet, hair in which the sky got entangled the fish got entangled and the fingers of the boy she had met on a lecture on the history of cinematography in Karpenko-Kary university. She loves to gather rain in her palms get her pink rubber boots on run out onto the asphalt road and measure puddles jump into the deepest one and look for a fish of the rain. Even at war she paints her nails pink puts a pink lipstick on her lips which adores to kiss that boy who studies to be a film director when the fish of his fingers wallows in her yellow, like millet, hair quiet and slow sometimes that boy comes into her black-and-white dreams with a pouch of a pink paint. "Maria" gathered her crew: "Matthew," "John," and "Magdalene" who smells of bread and milk "Matthew" had a small tattoo of a fish on his left forearm "John" loved to husk seeds into one bunch before eating them. They quickly jumped into MT-LB and rushed to the "Golgotha" position: fortification on the terricone. Boys on "Golgotha" were shelled with clustering munition: "The Rebel" had his head smashed a shard getting deep into his skull his stomach was torn open and two fingers on the left hand were ripped of. "The Rebel" is electrician in his one-room apartment above a single bed he hang a large neon purple cross he waited for the last Sunday of every month to go for a walk with his fourteen-year-old daughter Anna They go together to "Zhovten" cinema to watch animations or repeats take sits in the front row drop their hard boots and extend feet eat the popcorn sloppily and then drop their eyes in front of cleaners walk by the river feed the pigeons with potato dips and look at people. On February 28th he woke up earlier than the first rooster crowed looked at the large purple cross then gathered a small backpack and went to a local recruiting center and after only two months fought the enemy with neon Jedi swards for potato dips for "Zhovten" for Anna for people and pigeons. The "Stugna" ATGM operator "Jesus" had every limb wounded a had trauma and one small shard got between his ribs. "Jesus" has hair thick like tar and black like licorice candy he graduated from Kyiv academy of arts adores paintings of Bosch and of his five-year-old nephew he takes magnifying glass goes to Hanenki's Museum examines crackles and minor details on large oil paintings imagines himself philantropist in blue silk robe sits on a windowsill and observes in the Shevchenko park children are playing a girl with his dad feeds potato dips to pigeons and heavy chestnut leaves fall on them. At the beginning of the February he told his friends: let the cup of war pass from me but if it will not pass I'll be drinking from it thirstily and he wasn't lying. And everyday he went on duty on his position lifting to "Golgotha" a heavy rocket of "Stugna" brewed coffee from drips and looked how the streets are ruined the caravans of machines are moving the crows are looking for food in the terricon's ground the night swallows the war and the worlds he drank from that cup up to choking. "Mary"'s crew after five short ones arrived on "Golgotha" "The Rebel" was lying with frozen smile on his lips may be he reached the place where it is raining potato dips all cinemas only have front rows and on every street there are multicolored neon crosses. When paramedics ran to "Jesus" "Mary" understood that in his blue eyes one can drown one can be imprisoned behind bars of his thick hair but she needs to provide the aid. "Mary" have drawn with "Jesus"'s blood on his forehead: "'Jesus' from mechanized, the time of tourniquet application thirty third year A.D." In the last moments of his life "Jesus" breathed out summers and winters universities and streets fishes and pigeons museums and parks sins and sorrow loneliness and trees seas and rivers love. "Golgotha" to "Mary" "Golgotha" to "Mary": do you copy? "Golgotha" I am "Mary" "Golgotha" I am "Mary" Loud and clear. We have two 300s we have two 300s do you copy: over. Five small ones five small ones we are coming. *** The Lord said go to the field gather rusty cartridge cases of My body. Comb My hair made of coal with cannonades with barrages with lightnings. See, My beard is appearing as a hoarfrost comb it with tracks with heavy wheels. Gather Me like blackcurrants put into the three-liter jar of your heart. Preserve Me like weapons and reopen when winter comes.
In Ukrainian (The first two poems is taken from here and here, the rest is from my copy of Maksym’s book ″Вірші з бійниці″) *** Хочу розповісти вам історію про велетенського кота рудого як висохлі серпневі покоси він має лиш білий нагрудник сумні зелені наче зелене масло очі часто прижмурює брови наче вивчає наукову працю бо сонця тут не трапляється коли ви востаннє бачили сонце свого часу на початку осені він був загрозою усіх тутешніх мишей ей це бліндаж великого рудого кота пробігай повз нього як найшвидше шепотіли вони між собою. Одного разу він намагався спіймати мишку у лінивому але феноменальному стрибку пролітаючи над пальником з відкритим блакитним полумʼям тепер обпалені неохайні смішно закручені як у відомого художника уже не такі довгі вусики нагадують про той легендарний стрибок. Він вмощується на краєчку полиці для сну поруч з входом в бліндаж завішеним двома шарами ковдри і розглядає щось крізь маленькі щілинки можливо когось ворога або друга лисицю або людину вичікує. Кіт знає кожну стежку кожен окоп нірку бліндаж він має одну таємницю коли на вулиці роздається страшенно гучний і грізний безладний галас і здригається земля це прокидаються давні велетні йдуть у своїх справах він митттєво застрибує в діру в обшивці та й ховається десь в глибинах та катакомбах невеличкого бліндажа і не висунеться ще чого допоки велетні не находяться. Коли він засинає повільно витягує передні лапки йому сниться літо сниться цілий цегляний будинок сняться кури які бігають по подвірʼю сняться діти які частують пиріжками з мʼясом в мене з рук випадково скочується шолом падає на багнюку кіт прокидається прижмурює очі уважно роздивляється навколо свої: засинає. *** шість років війни хіба я міг знати коли в дитинстві збирав стиглі яблука на кінці серпня. Хто б міг подумати я блукав разом з другом по промзоні міста збираючи метал залишки запчастин на дорозі 30 копійок за кілограм та ще й обважують щоб купити трохи Південної ночі та пограти в Халф-Лайф а тепер я збираю в посадці залишки хлопців людей наче і виглядає як людина чи частина людини немає на світі нічого настільки холодного. Потрібно створити додаток карту Лісового кладовища стовпчик номер 58 від нього 4 кроки вперед і третя могила праворуч - його путівник кладовищем всі лиш про це і говоритимуть. Довгий жовтий автобус-гармошка під номер 10 всього декілька на маршруті 25 копійок проїзд завжди наповнений людьми як ринок напередодні «першого вересня» потрібно міцно притискувати сумки чи наплічник бо ходять крадії непомітно розрізають шкірзам забирають останні гроші але сьогодні в мене викрали дещо більше: море. Мене ковтає кит суму я тут наче Йона та не можу вибратися вже шість років хоча це триває завжди війни не закінчуються закінчуються люди хто б міг подумати. *** Господь лісу огортає м’якою як замша вогкістю Його сльози спадають з листочків щойно поди́хає дихання Його важке як у курця. Господь автоматичного гранатомета зайвого не говорить зайвого не подумає Його слово тверде як обсохла земля його обійми гарячі як доменна піч Його молитва триває рівно 32 слова короткими чи довгими чергами Його волосся опадає тонким гіллям ягодами терну. Господь сну раптовий як літній дощ він лишає наодинці він стирає слова наче коректором і пише нові нерозбірливим лікарським почерком. Я заходжу в келію бліндажа ставлю окопну свічку за високі листяні дерева за глибокі яри та природні заглиблення за ранкову росу справжній Господь — сміється. *** Рожевий фламінго неба нахиляється дзьобати місто я виринаю з окопу наче мишка спльовую пісок. А доки ти маєш очі не засинай а доки ти маєш легені слухай і доки ти усміхаєшся варто копати бо доки копаєш доти живеш. Земля обвалюється важкими грудками пісок навпереміш із землею нагадує тахінну халву. Хоча небо досі рожеве як рожевий фламінго ще мить і піде дощ і посіється посічене насіння металевих дерев. Але тут я маю озирнутись не тому що падають снаряди не тому що літають безпілотники не тому що може підійти ворог а хочу відгукнутись на пропозицію побратима: поглянь, Далі, як одуд капустянку їсть, це так кумедно. Коли повернусь куплю тахінної халви хотдог на «Окко» а потім скільки потрібно шукатиму як мореплавці острів цього рожевого фламінго неба й коли зустріну не сполохаю обіцяю. *** Вулиці кровоточать осінню я упиваюсь терпким запахом мокрого опалого листя каштанів та землі. Мені треба йти на чергування йому треба йти на чергування їй треба йти на чергування і навіть тобі. По вулиці ходять люди стріляють, зачищають місто наче старе взуття після мандрів осінніми горами до них приєднуються інші і співають: зброя моя Рама броник моя Крішна ге-е-ей. Я маю йти на чергування війна це невиліковна хвороба обійми мене. *** «Марія» «Голгофі» «Марія» «Голгофі»: прийом. «Голгофа» я «Марія» «Голгофа» я «Марія»: на прийомі. У нас двоє 300 у нас двоє 300 як прийняла: прийом. П’ять маленьких п’ять маленьких: ми будемо. «Марія» на початку березня подалась у Госпітальєри у неї жовте, як пшоно, волосся в якому заплуталось небо заплутались риби заплутались пальці хлопчика з яким вона познайомилась на парі з історії кінематографу в університеті Карпенка-Карого. Вона любить збирати дощ у долоньки одягати свої рожеві гумові чоботи вибігати на асфальтну дорогу і міряти калюжі стрибати в найглибшу і шукати в ній рибу дощу. Навіть на війні фарбує нігті в рожевий фарбує губи в рожевий які обожнює цілувати хлопчик із режисури борсаючись рибкою пальців у її жовтому, як пшоно, волоссі тихо й повільно буває, цей хлопчик приходить в її чорно-білі сни із мішечком рожевої фарби. «Марія» зібрала свій екіпаж: «Матвія», «Івана» і «Магдалину» яка пахла хлібом і молоком «Матвій» на лівому передпліччі мав невеличке татуювання риби «Іван» любив лузати зерня в одну купку і вже тоді з’їдати. Вони швидко застрибнули в мтлб помчали на позицію «Голгофа»: «укрєпку», що на териконі. Хлопців на «Голгофі» накрили касєткою: «Розбійнику» розбило голову уламок глибоко проник у череп розпороло живіт і відірвало два пальці на лівій руці. «Розбійник» за фахом електрик у його однокімнатній хрущовці над одномісним ліжком вивісив великий неоновий фіолетовий хрест він чекав останньої неділі кожного місяця щоб піти на прогулянку зі своєю чотирнадцятирічною донькою Анною Вони ходять разом у «Жовтень» на мультики чи кіноповтори обрати місця в першому ряду щоб скинути своє важке взуття і випростати ноги неохайно їсти попкорн а потім опускати очі перед прибиральницею гуляти по набережній годувати голубів картопляними діпами і розглядати людей. 28 лютого він прокинувся раніше ніж заспівав перший півень довго мовчки дивився на фіолетовий неоновий хрест тоді зібрав невеличкий наплічник і поїхав у місцевий військкомат уже через два місяці бився з ворогами на неонових джедайських мечах за картопляні діпи за «Жовтень» за Анну за людей і голубів. Оператор стугни «Хесус» отримав поранення кожної кінцівки травму голови один дрібний уламок пройшов між ребер. «Хесус» має густе, як смола і чорне, як лакричні цукерки волосся закінчив Київську академію мистецтв обожнює картини Босха і малюнки свого п’ятирічного племінника він бере збільшувальне скло іде в Музей Ханенків розглядає тріщинки й дрібні деталі на великих олійних картинах уявляє себе меценатом у блакитному халаті з шовку він сідає на підвіконня і спостерігає за тим як у парку Шевченка бавляться діти як дівчинка з татом годують голубів картопляними діпами і на них падає важке каштанове листя. На початку лютого він сказав своїм друзям: хай мене омине чаша війни але якщо не омине я спрагло нею нап’юся і він не збрехав. Тепер щодня виходив чергувати на бойову позицію піднімаючи на «Голгофу» важку ракету стугни заварював каву в дріпах і дивився за тим як руйнуються вулиці як переміщуються каравани техніки як ворони шукають поживу в землі терикону як ніч ковтає війну і світи напивався із чаші тієї до захлину. Екіпаж «Марії» через п’ять маленьких примчав на «Голгофу» «Розбійник» лежав із завмерлою усмішкою на вустах можливо він потрапив у місце в якому падає дощ із картопляних діпів у кінотеатрах лише перші ряди і на кожній вулиці розставлені різнокольорові неонові хрести. Коли парамедики підбігли до «Хесуса» «Марія» зрозуміла що в його блакитних очах можна втонути можна ув’язнитися в ґратах його густого волосся та потрібно надавати допомогу. «Марія» вивела кров’ю «Хесуса» на його чолі: «“Хесус” із механізованої, час накладання турнікету тридцять третій рік від Різдва Христового». В останні секунди життя «Хесус» видихав літа й зими університети й вулиці риби та голубів музеї та парки гріхи та смуток самоту та дерева моря та ріки любов. «Марія» «Голгофі» «Марія» «Голгофі»: прийом. «Голгофа» я «Марія» «Голгофа» я «Марія»: на прийомі. У нас двоє 300 у нас двоє 300 як прийняла: прийом. П’ять маленьких Коли парамедики підбігли до «Хесуса» «Марія» зрозуміла що в його блакитних очах можна втонути можна ув’язнитися в ґратах його густого волосся та потрібно надавати допомогу. «Марія» вивела кров’ю «Хесуса» на його чолі: «“Хесус” із механізованої, час накладання турнікету тридцять третій рік від Різдва Христового». В останні секунди життя «Хесус» видихав літа й зими університети й вулиці риби та голубів музеї та парки гріхи та смуток самоту та дерева моря та ріки любов. «Марія» «Голгофі» «Марія» «Голгофі»: прийом. «Голгофа» я «Марія» «Голгофа» я «Марія»: на прийомі. У нас двоє 300 у нас двоє 300 як прийняла: прийом. П’ять маленьких п’ять маленьких: ми будемо. *** Мовив Господь вийди до поля збирай Мого тіла гільзи іржаві. Розчісуй волосся Моє з вугілля канонадами залпами блискавицями. Бачиш, борода Моя проявляється інієм її розчеши гусеницями колесами тяжкими. Збирай Мене як смородину помісти до трилітрового слоїка серця. Законсервуй Мене як зброю і відкрий коли настане зима.
A story on ″Babel″ media (in English) commemorating Maksym.
