Seven 🇺🇦 Poems a Week. Week 1: Elizaveta Zharikova
Combat medic, Territorial Defense Forces of Ukraine
This is a part of the “Seven Ukrainian Poems A Week” project: translations of modern Ukrainian poetry, one poet/7 poems a week.
* * * — write something about yourself for the foreign publication so it could be translated and everything would be immediately clear — I am from a country where be friends with families often means now a female-only friendship where people talk with their loved ones like it is the last time although we aren't afraid in the evening that the sun would go missing without a trace actually we aren't afraid of many things only to scare away the echo only to be a butterfly without an effect recently I've learned that in the twilight of Europe your shadow should blend with the shadow of the tree which is sick with survivor's guilt so you wouldn't expose too much presence and other wisdoms of survival I am from a country where yesterday’s children are sitting on a fence between dead and alive and they swing their legs merrily even though grandmas said to not rock the demons but what did those grandmas know about life? one time you will open our hearts like seashells too pristine to grow a pearl and the rudiments of melodies will burn out and free seas will make noise and rivers and light-bearing avenues I don't know how to say it clearer let the rose tell that it is cut for somebody whose voice is still echoing and flowing following the dance of the Sun and the Moon let the grass tell they are foreseeing August they are whispering something desperate perfect clear unfortunately untranslatable * * * We are walking in the twilight when the sun barely touches the horizon we are hiding in the remains of trees like our predecessors from the past century were hiding in the metaphor because talking about love with the word ″love″ would mean to lose your freedom your life or your soul — is it an illumination flare? — no it is the moon one more moment - and it’ll look away and the white body is even whiter in its princely light and somewhere in the kingdom of the living it is the last calm night his mother daughter wife are sleeping only the dog already knows and hides its snout in wounded paws words have a price and weight drop them on the road — excess load and there will be the first day loud and never-ending and there will be the third day to swing on a mermaid’s braids and there will be missing days like calls to the numbers of silence and there will be the seventh day to finally rest * * * This night might’ve been perfect: the land rests after a thunderstorm the light of the moon basks in small water drops mice cautiously come out on reconnaissance you brew the coffee with sweet condensed milk and remember friend K. who loved sweet milk so much they wanted to put a can in his coffin the song of a bird fills up the empty space between explosions friend S. attempted to play something resembling those trills on his flute you hope to once see him returning from the unknown it is cold as it only happens in May during the war when the sun isn’t in a rush to go on its duty somebody’s favorite cigarettes somebody’s favorite (then — so annoying) song familiar things are growing runners of additional meanings you walk tangled in them and you dream of water rising — and hole that is too small leads into the future there is not enough time for everyone to get through — and you want to give them way — but the phone wakes you up to go on duty and your hunt continues and the chipped night continues and the stars blink at each other, fading you beg to untie your soul from memories like long time ago grandma untied a goat somewhere at the crossroad of centuries illuminated by the childhood the knot can't be untied cut it here in the middle at the level of the heart * * * hold on everything is going to be alright and then we will go live the rest of our lives on floes of memories at the time of the big ice drift we’ll pull each other closer with the threads of night talks feeling less and less space under our feet amidst high waves of flags and slogans we’ll look around at the sounds of voices and awkwardly apologize for mistaking them for someone else and the black and thirsty heart same as our black and thirsty hearts will rise covertly besides the real sun and in its pulsing light trees that do not exist will drop shadows buildings that do not exist will open doors people who do not exist will gently and weightlessly smile from photos we didn’t have time to make (it just never came to that) and I’ll be saying: count the fingers it might be an AI again and again joking distastefully to lure us to the shore * * * halt who goes there on the grass painted by a child on a red sheet of history halt who is it going there who dares to think it would be sweet to be killed by your own after thousands of sunrises of victory but not now I beg not now halt who goes there past insomnia and night thoughts who dares to be alive at war who dares desperately and in abandonment to wail for an unfinished story to cut fingers with shards of a broken reflection without losing everything — to look around without touching the bottom — to paddle towards the light without breathing themselves out — to breath someone in halt who is it going there who dares to be alive without being dead at least for a minute * * * (″prohibition of solitary swimming″ — in Army, we really need to sign that we are aware of such prohibition) so much kindness in the August sky that we don’t deserve so much sorrow on the pre-autumn ground so many hearts — too small vessels for mixing liquids and so many vain stars are swallowed by the night water — the time of unfulfillable wishes stones and sand a funny song about a deep river supplemented by a signature about prohibition of solitary swimming I know it is a dream because everybody is alive, young, healthy I am trying to pull somebody out of this dream by the hand with an effort more than impossible I am waking up — there is a petal in my hand brought by an unknown wind the August draught came in and went out came in again (I asked it to go out and come in properly) didn’t understand the joke but laughed with an empty corridor went out once again and stole my soul poetry day I am looking for poetry in war for poetry as high and transparent as the March sky shaggy and wittily composed like a cat brought from Bakhmut by a woman I know let’s consider the set of images that constitutes poetry today: is it the mined forest the wailing of the siren the documents of a displaced person in the hands of a woman who sleeps while standing in the bus another ruined building another abandoned dog a guitar in the light of the headlamp an evacuation transport moving without lights entangled ATGM wires children’s paintings on the walls of a cellar is it indecencies of hedgehogs seen through a thermal camera?.. why are you looking away we are peas in a pod from the same infofield none of us will walk out dressed in white into the space littered with Bayraktar-themed pop songs T-shirts with "Russian ship go fuck yourself" candles-in-palms and other byproducts of the decay of one particular genocide no one of us will move on without wiping on our camouflage pants the snot of vain attempts for a clear metaphor I am looking for poetry outside of the village with a funny name on the abandoned positions in the region that is already in the rear and I am stumbling upon last year’s Molotov coctails probably made by a person who don’t have a clue about the mechanics of free verse — Whitman—Shmitman! only amateurs write rhymeless poems! all your modern Ukrainian literature is shit — say my brothers in arms and there might be something to it but I am looking for poetry why are you looking away look how the sky have faded into shaggy rags during this long winter you know there is something to it a crack through which the wind tickles away our names through which we (and not some abstract light) flow out unnoticed while we put ourselves on pause because war is timelessness with a small gap for love and for song I am searching and there is something to it and I have no other poetry for you
Author: Elizaveta (Liza) Zharikova
Her Facebook page with more poems;
Her YouTube channel;
An interview (in Ukrainian);
The Ukrainian War Poetry project has two of her poems translated and read in English.
Poems In Ukrainian
- напиши щось про себе для іноземного видання щоб можна перекласти — і одразу все зрозуміло - я з країни де дружити сім'ями дуже часто тепер означатиме суто жіночу дружбу де з близькими щоразу говоримо наче востаннє хоч увечері не боїмося що сонце зникне безвісти насправді мало чого боїмося лише сполохати відлуння і бути метеликом без ефекту нещодавно я пізнала що в присмерку Європи тінь твоя має зливатися з тінню дерева хворого на провину вцілілого щоб не видати надмірної присутності та інші премудрості виживання я з країни де вчорашні діти сидять на паркані між живими і мертвими і весело теліпають ногами хоч бабусі й казали чортів не гойдати що вже ті бабусі знають про життя? колись ви відкриєте наші серця наче мушлі надто незаймані щоб виростити перлини і дотліють рудименти мелодій і шумітимуть вільні моря річки світлоносні проспекти я не знаю як сказати зрозуміліше хай скаже троянда що зрізають її для когось чий голос ще відлунює і струменить услід танцю сонця й місяця хай скажуть трави які передчуваючи серпень шепочуть щось відчайдушне довершене зрозуміле на жаль неперекладне (source) *** Ходимо по-сірому коли сонце ледь-ледь торкається горизонту ховаємося в залишках дерев як попередники з минулого століття ховалися в метафору бо сказати про любов словом "любов" означало втратити свободу життя або душу — це освітлювальна ракета? — ні це місяць ще мить — і відверне обличчя а біле тіло ще біліше у світлі його княжому а десь у царстві живих останню спокійну ніч сплять мати донька дружина лише пес уже знає і ховає морду в посічені лапи слова мають ціну й вагу скидай їх по дорозі — зайвий вантаж і буде день перший дзвінкий і нескінченний і буде день третій гойдатися на русалчиних косах і будуть дні пропущені мов дзвінки на номери мовчання і буде день сьомий щоб врешті спочити (source) *** Ця ніч могла би бути ідеальною: земля відпочиває після грози світло місяця ніжиться в дрібних краплях миші обережно виходять на розвідку ти заварюєш каву зі згущиком і згадуєш друга К. який дуже любив згущик аж хотіли в труну покласти одну баночку спів пташки заповнює порожнє місце між вибухами друг С. намагався грати на сопілці щось схоже на ці трелі сподіваєшся що з невідомости таки його дочекаємось холодно як буває у травні лише на війні і сонце не поспішає заступити на бойове чергування чиїсь улюблені цигарки чиясь улюблена (така тоді набридлива) пісня звичні речі пускають вусики додаткових сенсів у них йдеш заплутуючись і сниться підіймається вода - а в майбутнє пробито занадто маленький отвір всі не встигнуть пролізти - і хочеш поступитися їм дорогою – але знов телефон будить на чергування і триває твоє полювання і триває надщерблена ніч і зорі переблимуюються згасаючи просиш відв'язати душу від спогадів як колись баба козу десь на осяяному дитинством перетині століть вузол не розв'язується тож рубайте отут посередині на рівні серця (source) *** тримайтеся все буде добре а потім ми підемо доживати своє на крижинах спогадів під час великого льодоходу будемо підтягувати одне одного ближче ниточками нічних розмов відчуваючи все менше місця під ногами серед високих хвиль прапорів і гасел будемо озиратися на голоси і ніяково вибачатися що знову обізналися а чорне й спрагле серце таке саме як наші чорні й спраглі серця сходитиме потай поряд зі справжнім сонцем і в його пульсуючому світлі дерева яких немає відкидатимуть тіні будинки яких немає відчинятимуть двері люди яких немає лагідно й невагомо всміхатимуться зі світлин яких ми не встигли зробити (не до того ж було) і я казатиму: порахуй пальці раптом це штучний інтелект знову і знову некрасиво жартує виманюючи нас на берег (source) *** стій хто йде по намальованій дитиною траві на червоному аркуші історії стій хто це йде хто сміє думати що солодко буде бути вбитим своїми вже після тисяч світанків перемоги але не зараз прошу не зараз стій хто йде повз безсоння й нічні думки хто сміє бути живим на війні хто сміє розпачливо й покинуто голосити над незакінченою історією різати пальці уламком розбитого відображення не втративши всього — озиратися не торкнувшись дна — гребти до світла не видихнувши себе — вдихати когось стій хто це йде хто сміє бути живим не побувши й хвилини мертвим (source) *** стільки доброти в серпневому небі якої ми не заслужили стільки скорботи на передосінній землі стільки сердець — надто мілкі посудини для змішування рідин і стільки намарних зірок ковтає нічна вода — час несповнюваних бажань камені й пісок смішна пісня про річку глибоку доповнена підписом про заборону одиночного купання я знаю що це сон бо всі живі, молоді, здорові намагаюся зі сну дістати когось за руку наднеможливим зусиллям прокидаюся — в руці пелюстка невідомо яким вітром принесена серпневий протяг зайшов і вийшов ще раз зайшов (просила вийти й зайти як годиться) не зрозумів жарту але розсміявся порожнім коридором ще раз вийшов і вкрав душу (source) — день поезії — я шукаю поезії у війні високої й прозорої як березневе небо кошлатої й хитро зробленої наче кіт якого знайома привезла з Бахмута поміркуймо який набір образів сьогодні є поезією: замінована посадка виття сирени документи впо в руках жінки яка засинає стоячи в автобусі ще один зруйнований будинок ще один покинутий пес гітара у світлі налобного ліхтарика евак що їде без фар переплутані дроти від "птурів" дитячі малюнки на стіні підвалу непристойності їжаків у тепловізорі?.. чого ти відвертаєшся ми ж з тобою одного інфополя ягідки ніхто з нас вже не вийде в білому в простір засраний байрактар-попсою футболками з рускім корабльом свічечками-долоньками та іншими побічними продуктами напіврозпаду одного окремо взятого геноциду ніхто з нас не піде далі не витерши об камуфляжні штани шмарклі марних спроб у чисту метафору я шукаю поезії за селом зі смішною назвою на закинутих позиціях зараз вже тилової області і спотикаюся об торішні коктейлі молотова швидше за все їх робила людина яка навряд чи розуміється на механіці верлібру — Вітмен-Хуїтмен! вірші без рими пишуть нездари! гівно — весь ваш сучукрліт! — кажуть мої побратими і в цьому щось є та я шукаю поезії чого ти відвертаєшся дивися на яке кошлате ганчір'я за цю довжелезну зиму вицвіло небо ти ж знаєш у цьому щось є — тріщинка крізь яку вітер щоночі вилоскочує наші імена крізь яку ми (а не абстрактне світло) непомітно витікаємо поставивши себе на паузу бо війна — це безчасся з невеликою лакуною для любові й пісні я шукаю і в цьому щось є а іншої поезії в мене для вас немає (source)