This is a part of the “Seven Ukrainian Poems A Week” project: translations of modern Ukrainian poetry, one poet/7 poems a week.
* * * in the late autumn of 2021 i was walking home from my english courses the rain was falling it was cold i had no umbrella i was going back to my rented apt on architectora beketova crossing from derzhprom to the opera house through shevchenko park then from the opera house to mcdonald’s and down to the river by which i was renting the apartment in which i was sad and lonely as sad and lonely as one can be only in one’s home city in autumn i knew that in a few months i would go to britain to work on a farm but i didn’t know that i would never again see the people of the city so light and carefree that i would never return to the august pre-war kharkiv * * * on the roadsides of peaceful suburbs where they avoid mentioning the war beside bombed buildings ruined schools and kindergartens community centers and movie theaters beside summer camps turned to rubble on abandoned sports grounds of technical colleges on football fields overgrown with tall grass spirits of the dead, helpless and intent listen to the emptiness hoping to hear voices pronounce their names in affectionate diminutives * * * i went to sleep on my back and woke up on my ravenous stomach i went to sleep naked and woke up in uniform i went to sleep in my bed and woke up on the cold damp ground * * * my old good buddies russian poets never acknowledged their guilt nor their complicity a metaphysical absence a schizophrenic disjointedness neutered eviscerated anti-war pacifist slogans communistic lamentations liberal tears a fascist latency imperialistic flags they were silent were accomplices charmed the reality were afraid of prison and abuse never went behind bars never went out with banners didn’t become terrorists didn’t ignite a civil one refused to participate in politics agreed to the dictatorship didn’t take responsibility or the power fucked off to the kitchen the dacha in the suburbs to the back yard abroad into business into family into poetry into editing into religion into esoterics into drinking into ass into vagina sat on the dick / the grant became authors of local glossy magazines left-wing european publications the free press feminist and lgbt newspapers respectable slaviс scholars exiles of the regime decorated american professors didn’t find the courage inside or the common sense never buried the empire never became its gravediggers never paid their own unbearably high price for change * * * in the last three months there were two anonymized questionnaires. on a scale from 0 to 10, please estimate: how much do you trust headquarters? how much do you trust the commander-in-chief? how much do you trust your commander? to what extent do you feel patriotic? to what extent are you motivated? to what extent are your commanders capable of making adequate decisions? in those three months our unit moved from one border-adjacent region to another (from one hell to another), it suffered heavy losses and returned to home grounds; for the last three days we’ve been digging trenches. at dinner the boys and i share bread, tea, canned meat. and tearing black, like the earth, bread with my teeth i catch this damn shard of deja vu with my heart; eighteen years ago on a nudist beach in the promised lands of the peninsula we pass around grilled fish and a tin mug with port wine. we talk about our dearest dreams and sing pacifist songs, missing every note. lucky ones, with everything lying ahead of them, chosen ones, for whom everything will come true. it is us, bitch, who will catch this life by its tail, it is us who won’t miss our fucking bird of luck, it is us who will pluck every feather from it! young, trusting, self-confident, hopeless, we stand in the fire up to our necks but don’t have yet any idea of it, any hint. * * * recently i went on military leave and stumbled upon an old acquaintance. i didn’t see her for a few years. there was a time i was head-over-heels for her, there was a time when i wanted to sleep with her, there was a time when i lost all hope of sleeping with her. and just like that, we met, like it was nothing. we had known each other for some twenty years. we could’ve already had grown-up children together, if not for the fact that we were still children ourselves. while we walked through the city and sat in the park with other people in some strange meditation in front of a waterless pond— while we drank coffee in a cafe and i only got my lips wet with coffee— because of my heart, because of that poor thing, my heart. to the sound of air raid sirens, for which of course nobody cares anymore, the girl told me that her boyfriend had been hiding in his apartment from the draft for many months. that he is a painter, an illustrator of books. that he is a pacifist, that he can’t kill! that he listens to the news constantly and worries that he will be drafted into the war. that he was recently at a cardiologists and he has a murmur. “but the valve is fine, thanks god!” “the valve is fine!” she repeated for the hard-of-hearing. and while she was lamenting about her boyfriend I just shook my head side to side, side to side, as if saying: “poor little thing dear child pitiful soldier!” i told her next to nothing about my service, why would i? but i found my voice once drunk: “if only you knew how fucking tired i am! and everybody in the army is fucking tired. even those who say they aren’t they are fucking tired the most!” my acquaintance and i just switched from the cloying liqueur to the normal whiskey. and i was in that state of mind when i could’ve sung; we threw ourselves on each other once inside the apartment. i tugged at the zipper of her dress, she undid my jeans. the air raid alert went off suddenly, and there was an unexpected silence; “the war will end soon,” i thought. “what?” she asked as if i had said it aloud. “victory is upon us!” i said confidently. “say it again!” she smiled with her eyes. “i love you, baby,” i heard myself. “what?” she moaned softly. “i love you.” * * * while speaking my own tongue i translate my thoughts from the language of the empire; i master foreign words better than my own; is language an enemy? is language an animal sitting inside me and i must wring its neck or otherwise it will wring mine? is language a meal that grows cold as fast as puppy love? is language fury and hate that love open fire? will, when i start to think in my own, the occupier leave the streets of my city? will, when i see dreams in it, i finally become free? a good son, a loving father, a tender lover, a reliable partner, a responsible employee, a just manager, a real fucking patriot and the animal inside me as if by a flick of a magic wand will turn into an angel?
Yuri Solomko
Yuri’s Facebook page
Poems in Ukrainian
пізньою осінню двадцять першого року я повертався з англійської накрапав дощ було холодно я йшов без парасолі повертався в орендовану квартиру на архітектора бекетова прямував від держпрому до оперного через парк шевченка та від оперного до макдональдсу й спускався до річки поблизу якої і знімав квартиру у котрій мені було сумно та самотньо так як може бути сумно та самотньо тільки у рідному місті восени я знав що через декілька місяців я поїду до британії працювати на фермі але не знав що мені більше не побачити містян такими легкими та безтурботними що мені вже ніколи не повернутися у серпневий довоєнний харків (посилання) * * * на узбіччях мирних передмість де про війну намагаються не згадувати біля розбомблених будівель зруйнованих шкіл та дитсадків будинків культури та кінотеатрів біля розйобаних піонертаборів на занедбаних спортивних майданчиках технікумів та пту на порослих високою травою футбольних полях безпорадні та зосереджені духи померлих вслухаються в простір намагаючись почути голоси котрі промовляють їхні імена у зменшувально-пестливій формі (посилання) * * * лягав спати на спині а прокинувся на голодному череві лягав спати оголеним а прокинувся у військовій формі лягав спати у ліжку а прокинувся на вогкій холодній землі (посилання) * * * старі добрі друзяки російські поети не визнали вини не визнали причетності метафізична відсутність шизофренічна розірваність кастровані вихолощені антивоєнні пацифістські речівки комуністичні голосіння ліберальні сльози фашистська латентність імперські знамена мовчали були співучасниками заговорювали дійсність боялися тюрми знущань не сіли за грати не вийшли з транспарантами не стали терористами не розпалили громадянської відмовились від участі у політиці погодилися на диктатуру не взяли відповідальність та владу з'їбалися на кухню на дачу у передмісті на задній двір закордон у бізнес у сім'ю у поезію у редактуру у релігію в езотерику в алкоголізм у дупу у вагіну сіли на хуй / на грант стали авторами вітчизняного глянцю лівих європейських журналів вільної преси феміністських та лгбт видань поважними славістами вигнанцями режиму шанованими американськими професорами не знайшли у собі мужності здорового глузду не відспівали імперії не стали її гробарями не заплатили власну непомірно високу ціну за зміни (посилання) * * * за останні три місяці двічі проходимо анонімне тестування. треба поставити бали від 0 до 10. наскільки ви довіряєте генштабу? наскільки ви довіряєте головнокомандувачу? наскільки ви довіряєте своєму командиру? в якій мірі ви налаштовані патріотично? в якій мірі ви мотивовані? в якій мірі ваші командири здатні приймати адекватні рішення? за ці три місяці наш підрозділ встиг переміститися з однієї прикордонної області в іншу (з пекла у пекло), зазнати значних втрат та повернутися в рідні місця; останні три дні копаємо бліндажі. під час обіду ділимося з хлопцями хлібом, чаєм, тушкованим м'ясом. шматуючи чорний, наче земля, хліб зубами, ловлю у серце кляту шрапнель дежавю; вісімнадцять років тому на нудистському пляжі в обітованих землях півострова передаємо один одному запечену рибу та металеву кружку з портвейном. говоримо про найзаповітніші мрії, співаємо повз ноти пацифістських пісень. щасливчики, в котрих все ще попереду, обранці долі, в котрих обов'язко все справдиться. ми-то, курво, схопимо це життя за грудки, ми-то, не проєбемо свого особистого птаха вдачі, ми-то, обскубемо його до найдрібнішої пір'їни! юні, довірливі, самовпевнені, безнадійні стоїмо по саме горло у полум'ї, але ще не маємо про це жодної здогадки, жодного натяку. (посилання) * * * нещодавно я був у звільнені та зустрівся зі своєю знайомою. я не бачив її декілька років. був час коли я був у неї безтямно закоханий, був час коли я хотів з нею переспати, був час коли я вже втратив надію з нею переспати. а тут ми зустрілися, мовби ніде ніколи нічого. ми знаємо один одне біля двадцяти років. в нас уже могли б бути спільні дорослі діти, якби ми самі до сих пір не були дітьми. поки ми гуляли по місту та сиділи посеред парку з іншими городянами у дивній медитації перед озером без води. поки ми пили каву у кав'ярні, і я змочував у каві тільки губи. тому що серце, тому що моє бідолашне серце. під звук сирени, на яку звісно ніхто з городян вже давно не звертає уваги, знайома розповідала мені, що її хлопець ховається у квартирі від воєнкому вже багато місяців. що він художник, малює книжкові ілюстрації. що він пацифіст, що він не може вбивати! що він постійно слухає новини та переживає, якби його не загрібли на війну. що він нещодавно ходив на огляд до кардіолога і у нього є шуми. "але з клапаном, слава богу, усе добре!" "з клапаном усе добре!" — повторила знайома для людей з вадами слуху. коли вона бідкалась про свого хлопця, я тільки хитав головою. з боку в бік, з боку в бік, немовби кажучи: "бідне маля, сердешна дитина , бідолашний воїн!" я майже нічого не розповідав своїй знайомій про свою службу, а навіщо? але озвався сильно сп'янівши: "якби ти знала як же сильно я заїбався! та як усі військові заїбалися також. навіть ті, що кажуть що вони не заїбались, саме ці заїбалися найбільше!" ми з моєю знайомою саме перейшли з тягучого лікеру до нормального віскаря. і я був саме у тому стані, коли міг би заспівати; ми кинулись одне на одне, тільки-но увійшли у квартиру. я смикнув за молнію на її сукні, вона розстібнула мені джинси. сигнал повітряної тривоги раптом змовк, настала несподівана тиша; "війна скоро скінчиться", — подумалося мені. "що?" — спитала вона, ніби я сказав це у голос. "скоро перемога!" — впевнено сказав я. "повтори!" — посміхнулась самими очима. "я тебе кохаю, мала". — почув я себе. "що-що?" — солодко застогнала вона. "я тебе кохаю". (посилання) * * * я говорю рідною мовою, перекладаючи думки з мови імперії; я володію чужими словами краще за власні; невже мова — це ворог? невже мова — це звір, що сидить у середині, котрому маю скрутити шию, бо якщо не я його, то він мене? невже мова — страва, що холоне швидко, мов юнацька любов? невже мова — гнів та ненависть, що любить відкрите полум'я? невже коли я почну думати рідною, окупант назавжди полишить вулиці мого міста? невже коли я почну снити нею, я нарешті стану вільною людиною? хорошим сином, люблячим батьком, ніжним коханцем, надійним партнером, обов'язковим підлеглим, справедливим керівником, справжнім тобі, курва, патріотом, а звір у середині мене, мов за порухом чарівної палички обернеться на янголя? (посилання)